БІБЛІЙНІ ПИТАННЯ
________________________
1. Чому Ісус говорив притчами?
2. З цим описом пов’язане велике замішання. Чи його потрібно розуміти буквально чи символічно?
3.
В Об’явленні
20:10 ми читаємо: ”А диявол, що зводив їх, був укинений в озеро огняне та
сірчане, де звірина й пророк неправдивий. І мучені будуть вони день і ніч на
вічні віки.” Чи цей вірш доказує правдивість доктрини про вічні муки?
4. Чи те, що відбулося зібрання Апостолів, згадане в Дії 15, яке вирішило деякі справи Церкви в загальному, є в теперішній час для люду Божого прототипом і уповноваженням до того, щоб мати керівні тіла, ради та синоди для приймання рішень у справах доктрин і практик для всіх місцевих зборів?
5. Яка взагалі є різниця між (1) ключами (Мат. 16:19), (2) правом зв’язувати та розв’язувати (Мат. 16:19; 18:18) і (3) правом прощати і затримувати гріхи (Ів. 20:23)?
6. Чи Ісус зійшов до неба в Своєму людському тілі і чи й досі посідає те тіло з плоті, з його пробитими списом ранами та слідами від цвяхів?
7. Чи той факт, що Іллі було дане видіння вітру, землетрусу й огню (1 Цар. 19:11, 12) вказує на те, що декотрі з класу Малого Стада мали бути в тілі протягом війни, революції та анархії часу утиску?
8. «Якщо ж ми гріхи свої визнаємо, то Він, справедливий і праведний, прощає їх і очищає нас від усієї неправедності» (1Ів. 1:9). Як належить розуміти вжите тут слово «усієї»?
9. Чи Боже прощення дане нам безумовно, чи ми мусимо спочатку прийняти певні умови?
10. Чи прощення обмежується до гріхів, які виникають зі слабості й незнання?
11. Чи Ісус приходить і дійсно і особисто на землю в своїм другім приході, чи Він залишається в небі, а на землі лише проводить працю для спасіння людського роду?
12. Чи другий прихід Ісуса видимий для людських очей?
13. Як слід розуміти Об. 1:7, де сказано, що побачить Його кожне око?
ЧОМУ ПРИТЧІ? (SB жовтень 2001)
Питання 1: Чому Ісус говорив притчами?
Відповідь: Ісус розповідав прості
історії образною мовою, щоб звернути увагу на буквальні події. Він Майстер над
майстрами у використовуванні притчі для ілюстрації духовних правд.
Учні, спостерігаючи за способом Його
спілкування з великими групами людей, які приходили, щоб послухати Його,
намагалися отримати відповідь на питання (Мат. 13:10-16): “Чому притчами Ти
промовляєш до них? А Він відповів і промовив: “Тому, що вам дано пізнати
таємниці Царства Небесного, – їм же не дано. Бо хто має, то дасться йому та
додасться, хто ж не має, – забереться від нього й те, що він має. Я тому говорю
до них притчами, що вони, дивлячися, не бачать, і
слухаючи, не чують, і не розуміють. І над ними збувається пророцтво Ісаї, яке
промовляє: “Почуєте слухом, – і не зрозумієте, дивитися будете оком, – і не
побачите… Затовстіло бо серце людей цих, тяжко чують
вухами вони, і зажмурили очі свої, щоб коли не побачити очима й не почути
вухами, і не зрозуміти їх серцем, і не навернутись, щоб я їх уздоровив!” Очі ж
ваші блаженні, що бачать, і вуха ваші, що чують”.
Ми живемо в віці, в якому віра є підставою.
Розуміння Божого Слова можливе лише для тих, котрі мають вуха схильні до
слухання, які мають відповідні риси, необхідні для духовного розуміння, такі як
покора, тихість і голод Правди. Відсутність цих рис веде до впертості та
надавання переваги своїм власним переконанням. У більшості Господніх слухачів
не вистачало необхідних рис, тому той факт, що наш Господь не говорив прямо,
був для них справжнім добродійством, оскільки Правда не була б оцінена і
принесла б шкоду слухачам (Рим. 11:32).
Очевидно, своїм учням наш Господь завжди
приватно представляв інтерпретацію притч. Для них це було частиною “корисного
навчання”, необхідного для їх розвитку (2 Тим. 3:16). Блаженні ті, котрі вповні
шанують Його, оскільки лише таким об’явлена “таємниця ГОСПОДНЯ” (Пс. 25:14 –
рос.).
Яка ж прекрасна перспектива перед тими, котрі
в теперішній час не мають очей, щоб бачити, ані вух, щоб чути, оскільки
Господнє Слово говорить, що “розплющаться очі сліпим і відчиняться вуха глухим”
(Іс. 35:5), коли теперішні виборчі цілі будуть реалізовані і Його земне Царство
буде цілком встановлене.
*******
БАГАТИЙ ЧОЛОВІК І ЛАЗАР (Лук. 16:19-31)
Питання 2: З цим описом пов’язане велике замішання. Чи його потрібно розуміти буквально чи символічно?
Відповідь:
Багато хто стверджує, що історія про багатого й Лазаря є
буквальним описом. Однак, хоча про це виразно й не сказано, Біблія вказує на
те, що це притча – Ісус говорив до народу притчами, “і без притчі нічого Він їм
не казав” (Мат. 13:34, 35: Лук. 8:10). Ця особлива притча була спрямована до
фарисеїв, провідників народу. Таким чином наш Господь в пропозиції небесного
Царства, яка відкривала епоху Євангелії, ілюстрував прийняття поган до Божої
ласки, а також відкинення від цієї особливої ласки єврейського народу, що
наближалися, при кінці Єврейського Віку.
Буквальна інтерпретація цієї розповіді
суперечила б:
* Божественному характеру, описаному в Єр. 9:24:
“Бо хто буде хвалитись, хай хвалиться тільки оцим: що він розуміє та знає Мене,
що Я – то Господь, Який на землі чинить милість, правосуддя та правду”. Чотири
великі Божі прикмети показані в цьому вірші: чинить (сила), милість (любов),
правосуддя (мудрість) і правда (справедливість). Вічне утримування багатого в
місці мук не відповідало б усім чотирьом прикметам.
* Центральній доктрині Біблії, Викупу. Про нашого Господа сказано: “Людина Христос Ісус, що дав Самого Себе на викуп за всіх. Таке було свідоцтво часу свого [про що буде засвідчено і відповідний час]”; Він “смерть скуштував за всіх” (1 Тим. 2:5, 6; Євр. 2:9). Оскільки Святе Писання навчає, що кара за гріх є смерть, то з цього ми бачимо, як суперечить викупу буквальна інтерпретація з її наукою про вічне життя в муках як карі за гріх.
*Біблійному вченню про ад. Біблія
навчає, що ад – шеол, хадес або геєнна – це стан несвідомості,
започаткований смертю. Наприклад, Еклезіаст (9:10)
говорить: “немає в шеолі,
куди ти йдеш, ні роботи, ні роздуму, ані знання, ані мудрости!”
(в укр. курсив наш).
*Методі тлумачення через притчі. Притчі повинні тлумачитися як
притчі, а не як буквальні історії. Наприклад, коли Ісус говорив про чотири роди
поля (Мат. 13:3-23), то не мав на думці буквального поля, але чотири роди
сердець, в які було засіяне Боже Слово. Притча про пшеницю і кукіль (Мат.
13:24-30) не відноситься до буквальної пшениці й куколю, але до символічної
пшениці, правдивого Божого люду, і символічного куколю, фальшивих християн.
Ми розуміємо, що багатий представляє єврейський народ; перед смертю – натуральний Ізраїль під
час Єврейського Віку, багатий після
смерті – натуральний Ізраїль у Віку Євангелії, Віку Церкви. Цей народ отримав
від Бога обітницю стати царством царських священиків, символізованим льняними і
пурпуровими шатами (Вих.19:5, 6). Вони розкішно
бенкетували, користаючи з права Закону і служби Пророків. Смерть багатого
представляє відкинення Ізраїлю як вибраного люду Бога.
Лазар представляє богобійних поган,
які як злидарі очікували у “воріт” багатого Ізраїлю, не будучи в змозі увійти,
але годуючись кришками Правди, які часом знаходили на своїй дорозі. Пси, які
лизали їх рани, представляють поганських філософів, які через свої вчення
приносили тимчасове полегшення в їх недолі. Смерть Лазаря зображує кінець їх
відокремлення. Через вчення Ісуса й Апостолів погани були припроваджені до Авраамових обітниць і радості.
Багатий, Ізраїль, який був тоді відкинений, заздрив поганам, які були тоді прийняті в Христі, в їх становищі Божих улюблених. Коли вони прагнули полегшення в своїй недолі – переслідуваннях, ізоляції та відкиненні – під час Віку Євангелії, їм говорилося в символічний спосіб, що без віри в їх Месію, Ісуса, вони не можуть отримати полегшення, ані перебороти цієї “безодні”. Багатий, який благав про допомогу для своїх братів, представляє віру Євреїв, що вияснення їх стану відкинення можна знайти в Законі і в Пророках. Відповідь точно визначає їх помилку: якщо вони не увірували в свідоцтво Закону й Пророків, то не увірують і в свідоцтво Ісуса, який через воскресіння підтвердив своє месіанство.
********
озеро огняне (SB №170)
Питання
3:
В Об’явленні
20:10 ми читаємо: ”А диявол, що зводив їх, був укинений в озеро огняне та
сірчане, де звірина й пророк неправдивий. І мучені будуть вони день і ніч на
вічні віки.” Чи цей вірш доказує правдивість доктрини про вічні муки?
Відповідь:
Святе Писання навчає, що диявол, або сатана, буде знищений –
див. Євр. 2:14; Іс. 14:12-17 та Єзек. 28:11-19. В цьому вірші слово мука було перекладене з грецького
дієслова басанізо,
який має три значення. В першому значенні, з яким погоджуються багато грецьких
лексикографів, воно відповідає словам досліджувати,
випробовувати; в другому значенні: випробовувати
через тортури, досліджувати через тортури чи муки; а в третьому значенні: катувати,
мучити.
Те, що слово басанізо найбільш виразно означає в першу чергу випробовувати, можна побачити, коли ми розглянемо іменник басанос, від якого походить дієслово басанізо. Слово басанос означає преш за все пробний камінь, який використовується для дослідження металів. Друге значення, досліджувати через тортури, походить зі стародавнього звичаю досвідчувати людей за допомогою тортур; дивись, наприклад, опис в’язня з притчі про немилосердного боржника в Єв. Мат. 18:34. І, на кінець, це слово виступає в третьому значенні, муки.
Перекладачі, перебуваючи, правдоподібно, під впливом актуальної на той час доктрини віри про вічні муки, перейняли третє значення цього слова в цьому вірші. Коли ми візьмемо під увагу перше значення, то думка стає яснішою і більш логічно пов’язаною з цілою біблійною доктриною: ”і мучені [випробовувані] будуть вони день і ніч на вічні віки”. Таким чином в грецькій мові вислів “на вічні віки” ховає в собі дуже довгий період.
Це наводить на думку, що під час майбутніх віків досконалі уми люду божого будуть роздумувати над схильністю, характером, плодами та історією диявола, звірини і пророка неправдивого (звірина і неправдивий пророк є символами злих систем або організацій). Скільки б разів вони не роздумували про них, вони погоджуватимуться з рішенням Великого Судді, що вся ця трійка заслужила собі, щоб була послана до символічного озера огню та сірки – на повне абсолютне і вічне знищення.
Отець Небесний не повинен шукати згоди своїх створінь для своїх рішень. Однак, як чуйний і милосердний Отець, кохає свої створіння не як якихось привабливих істот чи знаряддя, але як дітей, і запрошує їх як своїх дітей до спільної думки і діяльності з Ним. Його діти будуть досвідчувати Божу доброту і ласку протягом цілої вічності, а виконування Його справедливості буде і надалі очевидне.
*************
ТР №476
ЗІБРАННЯ АПОСТОЛІВ З ДІЇ АПОСТОЛІВ 15 НЕ Є ПРОТОТИПОМ КЕРІВНИХ ТІЛ
Питяння 4: Чи те, що відбулося зібрання Апостолів, згадане в Дії 15, яке вирішило деякі справи Церкви в загальному, є в теперішній час для люду Божого прототипом і уповноваженням до того, щоб мати керівні тіла, ради та синоди для приймання рішень у справах доктрин і практик для всіх місцевих зборів?
Відповідь: Дехто наводить зібрання з Дії 15 як уповноваження до того, щоб мати такі керуючі тіла. Однак Святе Писання не дає нам уповноваження до того, щоб мати тіла, керуючі в Церкві. Описане в 15 розділі зібрання Апостолів і старших не було тілом, керуючим в самій Церкві. Справи були перенесені до зібрання в Єрусалимі, оскільки там перебували Апостоли – і тільки Апостоли мали владу “зв’язування” та “розв’язування” (Мат. 18:18) для всієї Церкви в питаннях доктрини і практики. Звичайно, сьогодні немає Апостолів. Жодне тіло провідників не має права приймати рішення, які б зобов’язували цілу Церкву.
*********
ПОВНОВАЖЕННЯ СВ. ПЕТРА ТА ІНШИХ
Питання 5: Яка взагалі є різниця між (1) ключами (Мат. 16:19), (2) правом зв’язувати та розв’язувати (Мат. 16:19; 18:18) і (3) правом прощати і затримувати гріхи (Ів. 20:23)?
Відповідь: 1. Римська, Грецька, Лютеранська та Англіканська церкви ототожнюють всі три; Однак, здається, між ними існує велика різниця. Зауважмо, що друге й третє з цих повноважень було дане всім апостолам; але перше була дане тільки Петрові. Тому ми й розуміємо, що ключі були дані тільки Петрові. Ключ символізує право відкривати й замикати річ, про яку йде мова (Об. 1:18). Факти в цьому випадку доказують, що Петро був привілейований лише одним привілеєм, якого не мали інші апостоли – виключним правом відчиняти вхід на початку до зародкового Царства Божого для Євреїв в день П’ятидесятниці (перший ключ) і для поган в домі Корнилія (другий ключ). (Дивись біографію Петра в ТР’ 01, 35).
2. Ми розуміємо, що право зв’язування та розв’язування означало виключне право Дванадцяти Апостолів. Це право або влада надавало їм повноваження до непомильного подавання під натхненням для Церкви віку Євангелії доктрин, практик та організації, які повинні були бути обов’язково прийняті церквою (право зв’язування) та звільнення її від усіляких інших доктрин, практик та організації, особливо розпоряджень Мойсеєвого Закону (право розв’язування).
3. І на кінець, ми розуміємо, що право прощенні і затримування гріхів є повноваженням, яке Господь Ісус дає кожному посвяченому, незалежно від того, чи це апостол, чи ні, щоб він, як Божий речник, оголошував розкаяному та віруючому грішникові про прощення гріхів і оголошував як Божий речник нерозкаяним, що їхні гріхи не прощені. Тому кожне з цих трьох прав окреме й відмінне від інших.
***************
Т. Р. ’63, 94
ЛЮДСЬКЕ ТІЛО ІСУСА НЕ ЗНАХОДИТЬСЯ В НЕБІ
Питання 6: Чи Ісус зійшов до неба в Своєму людському тілі і чи й досі посідає те тіло з плоті, з його пробитими списом ранами та слідами від цвяхів?
Відповідь: Існує в основному два погляди, поширені серед християн на цю тему. Перший каже, що Ісус повстав зі смерті в тому самому людському тілі, яке мав під час Свого життя на землі і що це тіло з плоті з його очима, вухами, носом, язиком, руками, ногами і т. д. Він має й досі в небесному або в духовому стані. Згідно цього погляду припускається, що Церква під час “переміни” (1 Кор. 15:51) у воскресінні стане також “подібна до Нього” (1 Ів. 3:2), отримуючи знову свої тіла з плоті. Згідно з цим римо-католики стверджують, що Марія, мати Ісуса, була забрана до неба в своєму людському тілі!
Другий каже, що Ісус повстав зі смерті в духовому тілі, яке не є з жодної точки зору тілом з плоті; що Він був “умертвлений тілом, але Духом оживлений” (1 Пет. 3:18 – АRV.); що Бог, а також інші духові істоти, які сяють у славі, не можуть бути бачені фізичними людськими очима без шкоди для них (Ів. 4:24; 1:18; Дії 9:3, 4, 8, 9; 22:11; 1 Тим. 6:16); що наш воскреслий Господь, не будучи більше людською, але славною духовою істотою, з’явився перед Своїми учнями, – як ангели колись об’явились іншим людським істотам (див. напр. Бут. 16:7-13; 18; 19:1; Суд. 6:11-22; 13:3-20), – приховуючи Свою духовну славу, беручи тіло і одягаючись у відповідні шати, щоб вони могли бачити Його своїми фізичними очима; що Він з’являвся перед ними в різних постатях (Мар. 16:12), щоб продемонструвати їм, що більше не був мертвий, але живий.
Ми віримо,
що другий погляд є властивий, тому що його підтримує Святе Письмо. Св. Павло
каже нам ясно (1 Кор. 15:35-50), що тіло, яке ми сіємо в смерть, не є тілом, “що має потім вирости”,
але коли душа або особа, яка померла (Бут 2:17; Єзек. 18:4, 20), збудиться зі
сну смерті (Дан. 12:2; Ів. 5:28, 29; 1 Сол. 4:13-18), “Бог йому тіло дає, як
захоче” – декому (тій частині насіння Авраамового, яка стає як “зорі на небі”,
тобто духовими – Бут. 22:16-18)
будуть дані “небесні тіла” (як у випадку “Другого Адама” – Ісуса, який став
“духом оживляючим”), а іншим (тій частині насіння Авраамового, яка стає як
“пісок, що на березі моря”, тобто земними)
будуть дані тіла земні (як у випадку першого Адама, який був “з землі земний”),
тому що ті, котрі “вспадкують землю” (Пс. 37:9-11,
22, 29, 34, 38; Прип. 2:21, 22; Іс. 60:21; 65:17; 66:22; 2 Пет. 3:13; Об.
21:1-5; Чис. 14:21; Ав. 2:14), потребуватимуть земних тіл, пристосованих до
земних умов.
Звертаючись до Церкви, Апостол стверджує (49 в.): “І як носили ми образ земного, так і образ небесного будемо носити”. Таким чином вони отримають духові тіла Божественної природи (2 Пет. 1:4), оскільки Ісус, котрий “засів на правиці величності на висоті”, є від Свого воскресіння “образом істоти Його” (Євр. 1:3) і з того часу, як у випадку самого Бога, Ісус не має тіла з плоті. Так само, коли Апостол Іван (1 Ів. 3:2) говорить про Церкву “але ще не виявилося, що ми будемо. Та знаємо, що, коли [Ісус) з’явиться [під час Свого Другого Приходу в час воскресіння мертвих], то будемо подібні до Нього, бо будемо бачити Його, як Він є”, то не говорить про воскресіння людського тіла, оскільки тоді буде вже об’явлено, чим ми будемо, а скоріше відноситься до майбутніх духових тіл Церкви – до Божественної природи – як у випадку славного воскреслого духового тіла Ісуса. Церкві не було об’явлено, якими будуть ці духові тіла.
Далі апостол Павло стверджує, що “тіло й кров [людська природа (пор. Мат. 16:17; Гал. 1:16; Євр. 2:14) з її тілом, кров’ю, костями і т. д., пристосована й необхідна для існування в земних умовах] посісти Божого Царства не можуть, а ні тління [людське тіло складається з субстанцій, які підлягають зіпсуттю, напр. тіло, кості і т. д.] нетління не посяде” (1 Кор. 15:50). Коли ж Ісус з’явився перед Своїми учнями в замкненій кімнаті, маючи матеріалізоване тіло і відповідне для нього вбрання (Його попередні шати були забрані воїнами під час розп’яття – Мат. 27:35), то Він сказав їм ясно, що “не має дух тіла й костей”, – субстанцій, які підлягають зіпсуттю (які Він матеріалізував в той момент), – які Він створив для них: “Доторкніться” й “дізнайтесь” в спосіб, який би їх переконав, що він більше не був мертвий, але живий (Лук. 24:39).
Отож, щоб переконати їх про Своє вознесіння Він матеріалізувався знову в тому тілі і затримав те тіло, аж “возноситись став, а хмара забрала Його сперед їхніх очей” (Дії 1:9-11). Він не з’явиться знову в тій самій постаті (в матеріалізованому тілі з плоті), хоча прийде знову в такий самий спосіб – спокійно, таємничо, наскільки це стосується світу і нерозпізнаний, за винятком Його послідовників – “Ось іду, немов злодій” (Об. 16:15). Ті, хто люблять співати: “Пізнаю Його по слідах цвяхів на руках”, повинні дослідити Святе Писання більш обережно. Нам принесе задоволення зацікавленість наших Читачів, які можуть мати питання, або прагнуть подальшої інформації зі сфери цього важливого предмету.
***************
Т. Р. ’62, 62
ІЛЛЯ І МАЛЕ СТАДО
Питання 7: Чи той факт, що Іллі було дане видіння вітру, землетрусу й огню (1 Цар. 19:11, 12) вказує на те, що декотрі з класу Малого Стада мали бути в тілі протягом війни, революції та анархії часу утиску?
Відповідь: Думаємо, що ні, а це з наступних причин: (1) Коли біблійна особа бачить видіння, то це не означає, що ті, кого вона представляє, будуть в тілі тоді, коли провіщені перед тим речі отримають своє виповнення. Наприклад, Іван в Об’явленні бачив багато речей у видіннях, таких, як нове небо й нову землю (Об. 21:1) і т. д., але це не означає, що ті, котрі в ньому представлені, будуть перебувати в тілі до того часу, аж усе, що він бачив, стане актуальним (Т. Р. 1935, 97). (2) Це видіння було дане Іллі приблизно за десять років до того, як він був забраний через вихор (Передруки Вартової Башти 3415 стор.); між часом видіння і забранням його через вихор відбувалося багато інших речей, як, напр., події 2 Цар. 1 розд.. Це показує, що в антитипі видіння оглядало Мале Стадо в тілі задовго до залишення землі [Е. том 3, 398; “стояння перед горою (1 Цар. 19:9-18) повинно було розпочатися перед 1874 роком”] останнім його членом (зображеним в забранні Іллі в вихрі). В міжчасі мали місце деякі інші події, напр., розділення Іллі та Єлисея. Те, що Іллі було дане видіння, зображує, що Мале Стадо отримало зрозуміння Божого Плану, який був у розвитку, під час Жнива. Таким є погляд, поданий в пароузійних та епіфанічних працях. Цитуємо з Передруків Вартової Башти, 5753 стор., 2 абз.: “Через дослідження Біблії клас Іллі довідався, що царство Месії має бути встановлене в час утиску, якого не було відколи народи існують – і якого вже ніколи не буде (Дан. 12:1; Мат. 24:21)... вони розуміють, що вітри зображують війну; що землетрус, який бачив Ілля, зображує велику суспільну революцію, яка настане після великої війни, а може й розпочнеться перед її закінченням. Вони розуміють, що після революції можна сподіватися анархії, яка представлена в огні, який нищить теперішній порядок речей – символічно представлений Св. Павлом як такий, що нищить духовні небеса, а також суспільну, фінансову та політичну землю, які поступаються місцем новим небесам – Царству Месії й новій землі – суспільству на нових засадах, прийнятих Царством (2 Пет. 3:10-13). Той факт, що Ілля бачив це перед тим, як був забраний, не має розумітися, ніби означає, що всі досвідчення закінчаться перед переміною Церкви як оком змигнути, але, скоріше, що все показане Іллі на Божій Горі пов’язане з інаугурацією Царства. Пізніше він мав інші досвідчення, перед тим, як був забраний у вихрі”. Наскільки нам відомо, жоден з посланників не вказував в своїх працях, ніби видіння, яке бачив Ілля, мало представляти, що члени Малого Стада будуть в тілі до тих пір, аж поки не виповняться всі події в видінні. Замість того, як показує вищенаведена цитата з Передруків Вартової Башти разом з іншими працями, вони трималися думки, що Мале Стадо розуміє це видіння задовго до переходу останніх членів поза Другу Завісу, тобто перед кінцем утиску, представленого у видінні. (3) Якби декотрі з Малого Стада залишилися в тілі протягом повного виконання всіх речей, які бачив Ілля у видінні, то це означало б, що вони були б тут аж до кінця анархії і чули б тихий лагідний голос (Передруки Вартової Башти 3414 стор., 2 кол., 4 абз.). Це суперечило б Писанням. Псалом 46 (Р 1950, 8; Т. Р. 1951, 12), а особливо 6 в. показує, що Мале Стадо отримає порятунок, коли ранок настане, тобто, що залишить світ за якийсь час перед закінченням часу утиску (Р 1951, 12), а отже перед тихим лагідним голосом (Р ’51, 41).
Прощення всіх гріхів
Питання 8: «Якщо ж ми гріхи свої визнаємо, то Він, справедливий і праведний, прощає їх і очищає нас від усієї неправедності» (1Ів. 1:9). Як належить розуміти вжите тут слово «усієї»?
Відповідь: За винятком гріха проти Святого Духа (Мат. 12:31,32), кожний інший гріх, поповнений людськими синами, буде прощений, чи то в теперішньому віці, чи то в майбутньому. Святий Дух означає в цьому випадку світло – знання відносно Божої цілі. Кожен, хто навмисно і з зрозумінням грішить проти Ісуса, той буде винний в богозневазі проти Святого Духа. Але якщо хтось промовляє богозневагу проти імені Ісус під якимось впливом зведення, тоді такий гріх не є богозневагою проти Святого Духа і може бути прощений. У випадку Церкви такі простимі гріхи були відпущені завдяки заступництву заступника, який від його імені з’являвся перед небесним судом, привертаючи його до Отцівської ласки, хіба що був вчинений гріх проти повного світла і знання. В такому випадку наступало негайне усунення з-під Його заступництва.
Може також з’явитися частково обдуманий (навмисний) гріх – гріх до якого призвели як пересуди, так і слабості і певна міра сваволі. Якщо хтось запитає, як це може бути, відповідаємо, що між прощенням двоєдушності і прощенням гріха є певна різниця. Наприклад, коли дитина провиниться, батьки кажуть: «Я покараю тебе за те, що ти зробив». В такому випадку кара може мати подвійне значення – тілесна кара або інша форма, яка виражає незадоволення батьків.
Для деяких дітей друга форма покарання – відсутність розуміння між дитиною і батьками – може виявитися нестерпною. Тоді батько міг би сказати: «Оскільки ти кажеш, що тобі прикро і що ніколи цього більш не зробиш, то я вибачаю тобі. Але скажу, що за непослух належить кара. Я застосую, на мою думку, найлегшу з можливих кар, але якесь покарання ти мусиш понести». І те, що видається властивим у випадку тілесного, земного батька, можна визнати за властиве у випадку Небесного Отця.
У випадку пророка Давида – він вчинив два поважні, гідні жалю гріхи: один пов’язаний з Урієм і його жінкою, а другий в зв’язку зі смертю Урії. Пам’ятаємо, з якою витривалістю Давид молився до Господа, і хоча Господь виявив прощення, однак Давид мусив понести певну кару. Деякі аспекти тієї кари були передбачені Богом, наприклад, що з його дому не відступить меч ані різні бунти, а також, що помре дитина Давида (2 Сам. 12:10-22).
Іншим разом сатана спровокував Давида, щоб порахувати Ізраїль, що було супротивне Господньому розпорядженню. Бог не був задоволений і вразив Ізраїльтян. І знову Давид розкаявся і ревно молився про прощення. Бог представив йому три речі, а одну з них Давид мусив вибрати як кару за свій гріх. «Так говорить Господь... вибери собі... чи три роки голоду, чи теж три місяці втікання твого перед ворогами твоїми..., чи три дні Господнього меча та моровиці в краю, і Ангел Господній буде нищити по всій Ізраїлевій границі» (1Хр. 21:10-14). Усвідомлюючи свої слабості, Давид в покорі відмовився від будь-якого вибору. Протягом трьох днів Ізраїль терпів по причині смертельного повітря і 70 000 людей загинуло. Однак перед тим, як кара досягла Давида, він отримав Господнє прощення за свій гріх.
Подібно є з гріхами Господнього люду. Якщо вони спричинені більшим чи меншим незнанням, тоді кара пропорційна мірі сваволі. Ми і цілий людський рід виставлені на спокуси. Христос помер за гріх людини, з якого дармо звільняє цілу людську родину – свій люд тепер, а світ в день його проби.
Т.Р. ’89, 30-32
Умови прощення
Питання 9: Чи Боже прощення дане нам безумовно, чи ми мусимо спочатку прийняти певні умови?
Відповідь: Щоб тішитися таким прощенням, мусимо спочатку щось зробити. Не для того, щоб ми могли на нього заслужити, оскільки, будучи засудженні на абсолютне банкрутство, ми не маємо нічого цінного ані не можемо мати чого-небудь цінного, чого не втратимо. Вся заслуга належить нашому Господу, а всяка ласка є власністю Бога і Христа. Однак, щоб ми вповні могли отримати Боже прощення, мусимо виконати певні умови. Їх є три: (1) покаяння щодо Бога, (2) віра в нашого Господа Ісуса і (3) цілковите посвячення Богу. Перша означає, що помимо того, що нам прикро по причині вчиненого гріха, особливо тому, що він не подобається Богу, ми ненавидимо його і відкидаємо, стараючись поправити своє поступування стосовно всіх, кого воно торкається; що щиро любимо і впроваджуємо в чин справедливість стосовно Бога і людей. Друга умова означає, що ми не покладаємось на власні здібності заслужити Боже схвалення і сердечно довіряємо і поступаємо, опираючись на довіру, що справедливість Ісуса прикриває всі наші недомагання і гріхи перед Богом заради виправдання нас перед Богом. Третя умова означає, що ми щиро зрікаємось власної волі, волі світу і з цілого серця приймаємо волю Бога. Ті, котрі так поступали у віці Євангелії, отримали повне і дійсне Боже прощення, що означало, що Бог перестав виявляти їм Своє незадоволення, неприязнь і застосовувати кару, натомість виявляє їм задоволення, любов і прощення кари. Звичайно, ті, котрі виконали першу і другу умову, отримали пробне прощення зі сторони Бога, тішилися ним у віці Євангелії.
Т.Р. ’89, 30-32
Боже прощення не охоплює навмисних грішників
Питання 10: Чи прощення обмежується до гріхів, які виникають зі слабості й незнання?
Відповідь: Розуміємо, що Боже прощення і його стосування відноситься до Адамового гріха і всіх гріхів, вчинених зі слабості чи незнання. Однак є гріх, який ніколи не буде прощений. Це гріх проти Святого Духа – гріх, зроблений обдумано проти знання і відповідних можливостей. Гріх проти Святого Духа – це кожен зроблений обдумано з повним усвідомлення гріх, не з причини незнання і слабості особи, але по причині замилування до гріха, досконало орієнтуючись, що він є гріхом і при цілковитій можливості уникнення його, однак злісно вчинений.
Виступають дві форми цього гріха і кожна з них є непростима. Першою формою цього гріха є виконання, коли існує певна міра слабості чи незнання, але одночасно також виступає певна міра сваволі, направлена проти знання і відповідних можливостей, що стосуються цього гріха. Такий гріх називається частково навмисним (обдуманим) гріхом проти Святого Духа. Завдяки викупу Бог прощає вміщену в ньому міру слабості й незнання, але не прощає в ньому добровільності. Такий частково обдуманий гріх не є формою гріха проти Святого Духа, який веде людину до другої смерті – не є гріхом на смерть, як його називає святий Іван (1Ів.5:16).
Отже, як Бог поступає відносно когось, хто зробив частково обдуманий гріх, з точки зору задіяної в ньому сваволі? Бог карає цю сваволю і тим самим за допомогою батога допроваджує частково обдуманого грішника до покаяння за свій гріх. Христос помер за Адамів гріх і гріхи, які з нього виникають, але не відкупив сваволі в жодному з наших гріхів. Тому сваволя мусить бути покарана (вибита) з даної особи, тобто, вона отримає таку кару, яка усуне з її характеру всяку навмисність, яка побуджує до гріха. Святе Письмо вчить, що таким є Боже розпорядження стосовно навмисних грішників – Лук. 12:47,48.
Але коли гріх є цілком обдуманий, тобто без будь-якої слабкості чи незнання і всупереч повному знанню характеру і якості даного чину, з прийнятою під увагу повною можливістю його уникнення, тоді єдиним загладженням гріха є вічне знищення! Але такий гріх не буде ніколи зроблений кимось, хто не пройшов приведених нижче п’яти досвідчень: (1) такий грішник мусив бути, в загальному, освячений Правдою, а особливо в зв’язку з названим тут актом прощення гріхів; (2) мусив бути виправданий; (3) мусив бути сплоджений від Духа; (4) мусив оцінити глибокі справи Божого Слова, тобто плану; (5) оцінити привілей стати одним з Царів і Священиків наступного віку. Іншими словами, тільки розвинені християни схильні вчинити такий гріх. Якщо такі відпадуть, то неможливим буде їх відновлення через покаяння. Власне для них призначене вічне знищення (Євр. 6:4-8). Для них би вже не залишилось жертви за гріх, якщо вони використали заслугу однієї жертви, грішачи цілком обдумано.
Цей гріх може бути зроблений трьома способами: (1) через відкинення викупної жертви; (2) через відкинення уділу в жертвенних стражданнях Христа і (3) через знищення Святого Духа в своїх серцях (Євр. 10:26-29; 6:6; 2Пет. 2:1; Юди 4; 1Ів. 5:16). Однак таких чинів не може допустити той, хто не був розвиненим, сплодженим від Духа Сином Божим. Часто, використовуючи незнання тих, які не пройшли через п’ять досвідчень, перерахованих в Євр. 6:4,5, сатана зводить їх при допомозі їх власної неосвіченості і вразливості сумління, в переконанні, що вони згрішили, роблячи смертельний гріх і тим самим засуджуючи їх на болісні страждання. В багатьох випадках сатана допроваджує таким чином до розумової хвороби і самогубства. Один з найперших доказів того, що не був зроблений такий гріх, є глибокий смуток, викликаний думкою, що власне такий гріх з’явився. Сатані не вдається мучити таким чином тих, які розуміють всю ситуацію. Майже в кожному випадку ті, які допустилися такого власне гріха, виказують черствість, яка ніколи не викликає в них докору сумління. Тому покажімо, що ми є глухі на сугестії сатани. Ті, які його вчинили, підпали деморалізації, ставши нездібними до покаяння. Оскільки стали непоправні, то Бог в своїм милосерді знищить їх, не допускаючи до того, щоб вони стали вічним прокляттям для себе та інших. Їхній гріх може бути стертий тільки через вічне знищення. «Та ми сподіваємось, любі, кращого про вас, що спасіння тримаєтеся, хоч говоримо й так» (Євр. 6:9)
Пам’ятаймо, що за винятком гріха проти Святого Духа, в очах Бога прощається всякий гріх. Нехай це буде для нас потіхою, якщо нам випаде поповнити провину, яка виникає зі слабості й незнання. Нехай це побудить нас до виявлення нашому Богу найвищого визнання за Його мудрість, справедливість, любов і силу, які, стримуючи контроль, Його войовничості і нищівність, спричиняються до того, що Він є здібний до довготерпеливості, поблажливості й прощення наших гріхів. Алілуя! Що за Спаситель! І нехай ця хвала полине до Бога з кожного серця, яке через Ісуса пізнало Божі ласки прощення гріхів!
Т.Р. ’89, 30-32
Другий прихід Христа особистий
Питання 11: Чи Ісус приходить і дійсно і особисто на землю в своїм другім приході, чи Він залишається в небі, а на землі лише проводить працю для спасіння людського роду?
Відповідь: Біблія ясно показує, що Ісус дійсно приходить на землю особисто в часі свого другого приходу. З багатьох Писань, які стосуються цієї справи, зауважмо наступне:
(1) В Ів. 14:2, 3 контраст між Його відходом та повторним приходом доводить, що Його другий прихід буде дійсний і особистий.
(2) В Діях 1:11 Його повторний прихід в подібний спосіб як Він сходив до неба, доводить ті самі думки.
(3) Дії 3:19-21 показують, що Він мав залишатися в небі аж до часів реституції всіх речей, що означає, що Він на той час залишить небо і прийде на землю.
(4) Його сходження з неба (1Сол. 4:16) доводить Його особистий прихід.
(5) 1Сол. 4:17 запевняє, що святі, які живуть, зустрінуть Його в атмосфері землі, а це доводить Його особисте повернення до атмосфери землі.
(6) Притча про чоловіка славного роду (Луки 19:12-27) через контрастне представлення його відправлення в далеку країну, щоб отримати царство, і пізнішого повернення, демонструє, що повернення нашого Господа є так само особисте і фактичне, як особистим і фактичним було його залишення землі і відхід до неба.
(7) Фил. 3:20-21 показує, що Його прихід є з неба («звідки»), звідки святі в згоді з науками Св. Письма виглядають прихід Ісуса для їх визволення. Якщо Він приходить з неба, то Його прихід звичайно мусить бути особистим.
Виразні контрасти цих семи абзаців, до яких могли б бути додані інші, ясно показують, що повернення нашого Господа в Його другому приході є фактичне й особисте.
Т.Р. ’89, 62 –63
Ісус невидимий для людських очей
Питання 12: Чи другий прихід Ісуса видимий для людських очей?
Відповідь: Згідно з поглядами різних визнань наш Господь повернеться, будучи видимий для людських очей, на буквальній хмарі, зодягнений в палаючий огонь, сяючи буквальним світлом, яснішим за сонце і сурмлячи в буквальну сурму так голосно, щоб було чути по всій землі. Цей погляд має на меті налякати людей, щоб вони виявили покаяння. Це найбільш абсурдний погляд. Він не є в гармонії з Святим Письмом, розумом і фактами і порушує принципи біблійного тлумачення. Оскільки він узятий з буквальної інтерпретації символічних уривків, таких як притчі, символи й незрозумілі вирази, які згідно з вченням Біблії й правилами мови, ясна річ, мусять бути інтерпретовані символічно. Цей погляд основується на фальшивому методі інтерпретації, але на підставі логічного аналізу його абсурдність стає очевидною.
Наприклад, з огляду на округлість землі, яким чином люди на антиподах місця Його прибуття могли б бачити Його прихід? Навіть якби після свого прибуття, як дехто подає, залишався нерухомий в якомусь місці неба протягом 24 годин, щоб земля оберталася навколо осі, щоб Його можна було бачити по всій землі, від сходу до заходу, то однак округлість землі спричинила б Його невидимість на території кількасот миль на північ і на південь. Хмари, які формуються в межах атмосфери землі, округлість землі, як також її великий розмір, робили б Його невидимим вже з невеликої відстані.
Буквальна сурма, що сурмить страшенно голосно, так щоб її було чути по всій землі, мусила б спричинити лопання барабанних перетинок у всіх в межах принаймні 12 000 миль. Якби світло від прославленого тіла Ісуса стало видиме для людей, то вони були б моментально осліплені, так як був осліплений Савл в дорозі до Дамаску, натомість, якби могли побачити тіло Ісуса, то моментально впали б мертві, бо ніхто не може бачити Його і жити (Вих. 33:20; Євр. 1:3; 1Тим. 6:16). І якби всесвіт потрібно було б розуміти буквально в уривках, які кажуть про небо і землю, що втікають перед Його лицем (Об. 20:11 і т.д.), то мусили б проминути давно тому (так!) відразу після створення, бо Його обличчя звернене на всі речі. Тому правильні методи інтерпретації Біблії, розум і факти, суперечать тій думці, що наш Господь Ісус в своїм поверненні явиться очам людей, так що буде видимий.
Неупереджене, сповнене честі та уважне дослідження Св. Письма пояснює той факт, що повернення нашого Господа буде невидиме для людського зору, але видиме для їх розумового бачення, для їх очей зрозуміння.
Біблія прямо вчить, що Ісус не буде більше видимий для фізичних очей людських створінь. «Ще не довго і світ Мене більше не побачить» (Ів. 14:19). Це пояснення нашого Господа є безперечно правильним. В той же час відповідні властивості, а також 1Ів 3:2 показують, що Господня Церква побачить Його, коли буде перемінена, Ів. 14:19 ясно навчає, що ніхто інший з людського роду не побачить Його. Звичайно Ісус говорить тут про Себе як про невидимого назавжди для людського роду в Своєму прославленому, воскреслому (з мертвих) тілі. Цей факт ясно показаний в твердженні святого Павла, яке відноситься до нашого Господа, відколи Він пішов щоб замешкати з Богом в славі: «єдиний, що має безсмертя, і живе в неприступному світлі, Якого (в Його прославленому стані) не бачив ніхто із людей, ані бачити не може» (1Тим. 6:16). Ці фрагменти дуже виразно показують, що наш Господь від Його вознесіння до слави був і назавжди залишиться невидимим для людей. Тому в Своїм поверненні Він є невидимий для фізичних людських очей.
Т.Р. ’89, 62 –63
Який рід очей побачать Ісуса
Питання 13: Як слід розуміти Об. 1:7, де сказано, що побачить Його кожне око?
Відповідь: В Об. 1:7 читаємо: «Ото Він із хмарами (терпіння в великому утиску) йде, і побачить Його кожне око, і ті, що Його «прокололи були». Коли б ми інтерпретували «хмари» з цього віршу буквально, то зробили б його текстом, який навчає абсурду, як ми показали це вище; також якби ми інтерпретували вираз віршу «кожне око» як такий, що стосується фізичних очей, то зробили б цей текст суперечним з 1Тим. 6:16; Ів. 14:19. Не має потреби казати, що пошана до Божого Слова повинна стримувати нас від інтерпретації Писань всупереч одне одному.
Яким чином ми можемо інтерпретувати цей і подібні фрагменти і зберегти гармонію Біблії? Відповідаємо, що 1Тим. 6:16 і Ів. 14:19 є однозначно буквальні і відносяться до буквального зору; тому очі з Об. 1:7 мусять бути символічні і відноситися до нашого зрозуміння. Тому цей вірш означає, що друга присутність нашого Господа поєднана з хмарами утиску, і що очі розуміння у всіх людей, включаючи навіть євреїв, будуть відкриті на відповідне знання про Нього. Власне, так розуміючи «бачення», святий Павло заявляє: «Бачимо [тепер] Ісуса» (Євр. 2:9). З певністю він не мав на думці, що ми бачимо Ісуса нашими природними очима, але скоріше нашими очима зрозуміння, нашими розумовими очима.
Така інтерпретація доводить не тільки її розумність і біблійне застосування в інших фрагментах, але також символічний характер книги Об’явлення. Наш Господь дав її Івану у вигляді знаків і символів. Тому також хмари, око і бачення з Об. 1:7 слід інтерпретувати символічно. Посилання у цьому вірші на євреїв, які Його прокололи і які мають Його побачити, розв’язує цю справу. А це тому, що Ісус в середу перед розп’яттям, тобто за два дні до того, як євреї востаннє Його бачили, сказав їм, що більше Його не побачать аж до Його другого приходу, коли привітають Його з окриком: «Благословенний, хто йде у Господнє Ім’я!» (Мат. 23:39). Цей фрагмент доводить, що не про фізичний зір тут іде мова, вони бачили Його фізичними очима через два дні після виголошення тих слів. Тому тут іде мова про розумовий зір, а це означає, що ті, які Його розп’яли, побачать Його під час Його другого приходу, тобто не своїми фізичними, а розумовими очима.
Додатково підтверджує це проповідь Ісуса два дні перед тим – тобто в день Його тріумфального в’їзду до Єрусалиму, чотири дні перед смертю – про їх розумове засліплення по причині гріхів (Лук. 19:42, 44); а святий Павло запевняє нас, що таке їх засліплення мусить тривати доти, аж буде знайдене повне число вибраних з поган (Рим. 11:7-10, 25-33 ). В той час в другім приході воно буде поступово усунене і євреї побачать (зрозуміють) Ісуса як Божого Месію й Спасителя. Дуже подібними до Об. 1:7 текстами, як в значенні, так і в методі інтерпретації, є Мат. 26:64. Ці уривки, з поданої вище точки зору, гармонійні з ясними заявами 1Тим. 6:16 та Ів. 14:19, а будучи зрозумілі таким чином, доводять, що повернення нашого Господа є невидимим для фізичних очей людей, хоча помітним для їх розумових очей.
Т.Р. ’89, 62 –63
